У 1 –ом та 2-му класі дитина навчалася насамперед завдяки наслідуванню всього, що вона знаходила у своєму оточенні.
Однак, до 9 років у житті дитини настає переломний момент, і вона значною мірою втрачає здатність до наслідування, вперше переживає свою відокремленість від оточення, і їй нелегко знайти новий спосіб зв'язку з нею. Дитина переживає кризу самотності.
У цьому віці для дитини є оповідання Старого Завіту. Він чує, як Адам і Єва через непошану до божественної заборони були вигнані з раю. Цей прообраз відбиває душевну ситуацію дитини цього віку. Третьокласник прокидається до свідомого переживання правоти та неправоти. Він чує, як Мойсей отримав від Бога Ізраїля десять заповідей і як народ при ньому був покараний за непослух. Дитина знає про непослух із власного досвіду і співчуває, коли Бог Отець влаштовує потоп. Дитина розвиває огиду до аморальності людини і може схвалити покарання.
На третьокласника такий зміст підсвідомо діє виховно.
Самовизначення землі синів Адама – це процес, який власне переживає і дитина цього віку.
Епоха Старого Завіту настільки «лягла» за віком дітей, за їхнім внутрішнім станом, що було ясно: це найважливіші та найсильніші переживання, які не забудуться ще довгий час. Було пройдено матеріал від створення світу до перших людей Землі. Читали, писали, співали, малювали, ліпили, говорили англійською.
У подальшому навчанні цей процес буде підтриманий в епосі «Давні ремесла».
18.05.2020,